Периоды

Жизнь как зебра - полоса белая, полоса черная :). Иногда я с этим согласна, иногда нет.  Многое зависит от отношения. Бывают периоды, когда ничего, почти ничего не получается, или кажется, что ничего не получается. Хочется спрятаться от людей, от себя, от Бога. Хочется раствориться, притвориться, что тебя нет, просто нет. Бывает, что стараешься изо всех сил, а все равно ничего не получается, а бывает  - усилий  ноль, или почти ноль, а результат просто великолепный. 

Если бы знать от чего это зависит...
Сегодня утром я нарушила правила, а за мной ехала машина ГАИ. Можно догадаться, что было потом. Меня остановили... Поругали... И отпустили...

А еще начала опять появляться корона на голове. Я вот думаю - хорошо это или плохо :) 

Битлз на удмуртском

Эти бабушки - одни из претендентов на Евровидение от России

Протиставлення...

Робота. Я постійно думала про роботу. Пробігаючи повз людей, зовсім не звертала на них уваги. Мені здавалося, що темп їхнього життя був набагато спокійнішим за мій, що вони живуть, а я постійно намагаюсь щось або когось наздогнати, вони роблять все не докладаючи зусиль, а мені треба постійно дуже багато працювати.

Я намагалася знайти свого партнера з перекладу, щоб підготуватися разом до наступної сесії. Він з кимось розмовляв. Коли я побачила його співрозмовника, у мене затамувало подих. А він й справді дуже гарний. Відкрити очі, відкрита посмішка та тримається дуже впевнено, не так як мій друг. Але требі бігти, знов повертатися до шаленого ритму життя. Навіть не варто думати про нього. Де він та де я. Хто він та хто я. Впевнена, що у нього дівчат ціла купа – різноманітних білявок та брюнеток, високих та низеньких.

Ми знову випадково побачились. Зачепилися поглядами та побігли далі. Я реалістка. Я все чудово розумію. В дитинстві я вірила у казки, принцес та принців. Зараз я найбільше не хочу розчаровуватися та зневірюватися в людях. Він дійсно принц, але не з моєї казки.

«А що ви робите у вечорі? Може сходимо разом кудись». Зрештою ми пішли на вечерю учотирьох. Але потім залишилися удвох. Зазвичай я дуже відкрита та розкута людина, яка постійно жартує та підтримує бесіду, хочу я надаю перевагу мовчанню та спостеріганню за людьми. Але зараз я говорила якийсь дурниці, він ж реагував дуже доречно. Такі різні, такі далекі…

Робота. Я постійно думаю про роботу. Але треба написати йому листа :)

Love Is In The Air :)

Ранок.  Тихо - допоки я не увімкнула радіо.  Чудова музика, яка дає настрій на весь день, та, як завжди, затори на дорогах – наче такий собі полоз, який ніяк не хоче  звільнити шлях для інших істот.  Чи побачу я сьогодні сонце? Скучила вже за ним.  Відкриваю штори -  та починаю мружитися від сонячного світла. Нарешті!  А зараз кава та голубика з малиною. Чому в Україні немає голубики? Як великі  чорнильні краплинки, але з чудовим запахом та смаком - смаком казки та чогось неймовірного. Замріялася, але вже час.   Люди  -  хтось в ділових костюмах, хтось в шортах та кросівках; кораблі – великі та маленькі; чайки – деякі наче на прогулянці, здається, що зараз візьмуть одне одну під крило та будуть проходжуватися або пристрибувати, а деякі – у метушливому пошуку їжі та майже не звертаючи увагу та оточуючих; сонце, наче виглядає та посміхається із-за спини хмарочосу, вітає усіх людей; небо наче злилося з водою, колір майже однаковий,  - все це створює дуже незвичайне почуття на початку дня. Здається, що я вже бачила це разом. Знаю, що це неможливо.  Раніше мене тут не було. Я бачила   це окремо – люди, кораблі, чайки та  посмішка сонця.  Але сьогодні все це стало дивною картинкою, яка надихає,  впливає на настрій та навіть змушує розплющити очі та посміхатися у відповідь. Я посміхаюся та ще не знаю, що або хто на мене чекає…  Зараз я знову посміхаюсь через всі ці спогади.  Зараз я вже навіть знаю, хто на мене чекав. Але це зовсім інша історія.