Про брехню

Мабуть, найдревніша професія – це брехун. Ще в Едемському саду, там де були створені ідеальні умови для життя людина та здається людина не потребувала брехати, вона (людина) не витримала та зробила це. Адам збрехав. Але чому? Через те, що злякався Божого гніву, злякався сказати правду та просити прощення?

Я особисто не пам’ятаю, щоб в дитинстві мене вчили брехати. Навпаки, мій батько постійно повторював, що я завжди маю казати правду. Принаймні казати правду їм, батькам. Але мій «внутрішній голос», який у жодному разі не був схожий на сумління, потихесеньку шепотів мені: «А може не треба, якщо скажеш правду, то будеш покарана, тобі буле боляче. Давай краще промовчимо та й годі». Я не хочу сказати, що завжди треба казати правду. Інколи дійсно мовчання – це золото. І «брехня заради спасіння», коли, наприклад, під час Великої вітчизняної війни люди ховали євреїв, це також зовсім інша історія . Але зараз я не можу позбавитися цього питання: Чому? Чому так легко щось збрехати і так важко казати правду? Серце крається. Мозок намагається не думати про це, але сьогодні він у тандемі з серцем. Вони разом шукають відповідь, вони сперечаються. Мозок наполягає на тому, що брехня – це своєрідний захист, це спроба сховатися, не виставляти свої слабкі сторони, не стати уразливим. Але він (мозок) також нагадує, що немає нічого захованого, що не виявиться. А серце… Будиночок емоцій, переживань, розчарувань та болю. Він має багато кімнат. В кожній живе почуття або емоція. Здається, що вони взагалі живуть своїм життям, не звертаючи уваги на оточуючих. Їх спілкування заслуговує на увагу. Бувають години, коди всі почуття та емоції починають сперечатися, не слухають одне одного та тоді в будиночку підіймається такий галас, що навіть мозок вважає за потрібним втрутитися, бо серце може не витримати. Бувають години, коли всі мешканці будиночка живуть спокійно та намагаються порозумітися. Тоді настає тиша. А коли вони стикаються з брехнею І це завдає неймовірного болю, і навіть логічні пояснення розуму не допомагають. Хочу мозок розуміє, що все одно це не виправдовує брехню.

З кожним днем все більше переконуюсь, що краще казати та знати правду, ніж брехати. Хтось сказав – краще коли тебе вб’ють відразу, ніж будуть вбивати поступово.

Така собі казочка

Початок осені. Майже початок. Ранок. Сонечко. Все просинається, мені здається, що повільніше у порівнянні з літом. Вже не так голосно співають птахи, вже не так спекотне, але все одно приємно купатися в променях сонця. Дерева ніби то готуються до приходу холодів. Вони не сумують, вони розуміють, що це буде оновленням. Оновленням їхньої сили і краси. Зараз вони зелені, одягнені, але згодом їхнє листя почне змінювати колір, а згодом залишати їх. Червоні, жовті, вишневі - мої улюблені кольори осені. А цей звук, коли йдеш парком або лісом, торкаєшся ногами листя та чуєш ніби то шепотіння, таке заспокійливе, що іноді хочеться забрати його з собою. Декілька днів, декілька тижнів Все це буде незабаром, не зараз. Зараз природа ще насолоджується останніми сонячними днями цього літа. Я намагаюся робити це разом з нею - спостерігати за рухом води на Дніпрі, яка постійно змінює колір та ходу, слухати шум літа вдень та тишу вночі, бігати без парасольки під літнім теплим дощем та підставляти обличчя сонцю.

Птахи… Деякі вже полетіли у теплі країни, деякі починають збиратися, деякі залишаються тут, в Києві. Вони вже звикли до холодів та, мабуть, сподіваються на людей, на те, що вони їх будуть годувати. Хоча чи можуть птахи сподіватися?

Люди… Чи змінюються вони з приходом осені? Може з’являються нові фарби в їхньому настрої? Може вже здається менш яскравим? Може їх охоплює сум та вони також, як дерева, починають готуватися до приходу холодів? Мабуть ні. Але це буде зовсім інша історія :)

Disclaimer: это одна из домашек по украинскому :) скоро начну испанские сказки выкладывать.

Це про мене :)

A person who never made a mistake never tried anything new.
~Albert Einstein

I love God's Sense of Humor :)

Просто безумие. Я не помню, чтобы кто-то когда-то так на меня обижался (по крайней мере во взрослой жизни). Я думаю, что обиделся, потому что "по техническим причинам" не может со мной говорить. Он ничего не говорит мне, не знаю скажет ли. Удивительно то, что я иногда веду себя точно так. Хочу сказать, что вела. Хороший урок на самом деле.
А теперь о чувстве юмора Бога :) В голове начал сочиняться стишок как раз по теме вышеизложенного, а дело было в спортклубе, и когда стишок был уже почти готов, то зазвучало "Relax, take it easy". Просто удивительно :)

Задумалась :)

"Любовь — это награда, полученная без заслуг...

Любить — значит видеть чудо, невидимое для других.

Любовь - это молчание, прикосновение, обещание.

Это - секрет один на двоих, И это - отсутствие всяких секретов.

Любовь - это тот, кто будет держать тебя за руку и чувствовать твое сердце.

Любовь - это искусство прощения.

Любовь говорит на своем языке - язык взгляда, языке жеста, молчаливого признания. Любовь проявляет себя во всем и во всех.

Она рождается из ничего и умирает из-за всего, не приемля насилия, фальши и лжи, потому, что Любовь - это свобода, свобода быть самим собой рядом с тем, кто принимает тебя таким, каков ты есть.

Любовь - начало всех начал на свете, она рождает все, что в мире есть. Любовь сопровождает тебя всю жизнь, от первого расставания до глубокой старости.

Сказать “Я тебя люблю” займет несколько секунд, показать как - займет всю жизнь. "Крикни - услышит любой, прошепчи - услышит ближайший, и только я услышу, о чем ты молчишь" - это любовь.

"Любить - это находить в счастье другого свое собственное счастье".

Любовь - это смерть для себя. Любовь дарует жизнь.

Любовь это прекрасный замок имеющий Божественное основание, скреплённый верой и верностью!

Я счастлива, потому что живу с Тем, Который спас меня и Который любит меня!!!"

Не помню где я это нашла. Где-то завалялось.

Актуально, грустно, поэтично :)

Бог - любовь, но еще Он - справедливость. Иногда мне не хочется думать об этом.

Хочется, чтобы Он был только любовь... и все...

Но ведь так не бывает.