Якщо це було її рішення, чому їй так боляче? Мабуть, це перший раз, коли її мозок зрадив. Ось так – взяв та поступився, повністю поступився її серцю. Раніше мозок та серце находили згоду. Їм якось вдавалося домовитися та порозумітися. А зараз мозок схибив. Ні, він не мовчить, він постійно повторює та нагадує, що «… уся ця історія мала закінчитися саме так, я повторював це тобі багато разів, я постійно нагадував це тобі, я звертався до Бога, я просив захистити тебе, я дуже просив захистити тебе від цього нестерпного болю. Я знав, що все буде саме так. А ти взагалі нічого не хотіло чути. Ні, не так… Ти чуло, дочувалося, навіть заспокоювалося, але потім, зненацька, ти щось бачило, на щось натикалося, щось таке придумувало та раділо. Починало сподіватися, навіть примірюватися. Марно я намагався щось змінити. Мені навіть здається, що я марно молився. Здається, що ми молилися про різні речі. Я ж просив Бога звільнити ТЕБЕ, саме ТЕБЕ від дурного, а ти, в тій ж самий час, молилося зовсім про інше. Ти молилося про таке, про що навіть мені не хотіло зізнаватися. Але хіба можна від мене щось сховати. Краще б ти мене слухало. І тоді не ридало б зараз так. Але ти не лише ридаєш, ти ще мене змішуєш думати про останню розмову. Ой ой. Не плач. Я знаю, що ти не хотіло говорити про це, але я наполягав. Через те, що раніше мені не вдалося тебе зупинити, навіть краще сказати – що я просто дав тобі свободу, припинив тебе контролювати. Ти ж таке беззахисне, таке собі наївне та віриш майже усьому».
Далі буде…
Немає коментарів:
Дописати коментар