Така собі казочка

Початок осені. Майже початок. Ранок. Сонечко. Все просинається, мені здається, що повільніше у порівнянні з літом. Вже не так голосно співають птахи, вже не так спекотне, але все одно приємно купатися в променях сонця. Дерева ніби то готуються до приходу холодів. Вони не сумують, вони розуміють, що це буде оновленням. Оновленням їхньої сили і краси. Зараз вони зелені, одягнені, але згодом їхнє листя почне змінювати колір, а згодом залишати їх. Червоні, жовті, вишневі - мої улюблені кольори осені. А цей звук, коли йдеш парком або лісом, торкаєшся ногами листя та чуєш ніби то шепотіння, таке заспокійливе, що іноді хочеться забрати його з собою. Декілька днів, декілька тижнів Все це буде незабаром, не зараз. Зараз природа ще насолоджується останніми сонячними днями цього літа. Я намагаюся робити це разом з нею - спостерігати за рухом води на Дніпрі, яка постійно змінює колір та ходу, слухати шум літа вдень та тишу вночі, бігати без парасольки під літнім теплим дощем та підставляти обличчя сонцю.

Птахи… Деякі вже полетіли у теплі країни, деякі починають збиратися, деякі залишаються тут, в Києві. Вони вже звикли до холодів та, мабуть, сподіваються на людей, на те, що вони їх будуть годувати. Хоча чи можуть птахи сподіватися?

Люди… Чи змінюються вони з приходом осені? Може з’являються нові фарби в їхньому настрої? Може вже здається менш яскравим? Може їх охоплює сум та вони також, як дерева, починають готуватися до приходу холодів? Мабуть ні. Але це буде зовсім інша історія :)

Disclaimer: это одна из домашек по украинскому :) скоро начну испанские сказки выкладывать.